Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття.
Мова народу — це не тільки засіб спілкування між людьми однієї нації, це набагато більше. Це і рідний край, безмежні простори полів і лісів, глибоководні ріки, чарівні озера і теплі моря, родинні зв’язки, спільні уподобання і думи народу, мрії людей і сподівання, культура і своя задушевна пісня, якої ні в кого більше такої немає. Це спільна радість і спільне горе, схожі долі, це все те, що виливається у рідне слово, однаково доступне для всіх. Рідна мова... У ній душа народу, його сила і слабкість, його неповторність і єдність. Мова народу... Вона як дві краплини води схожа на характер людей, які нею розмовляють.
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні.
Мово моя, ти для мене криниця,
Я навіки з тобою, допоки я є. П’ю з твого джерела і не можу напиться, Ти для мене любов і натхнення моє. Ти і казка, і пісня чудова лірична. Ти і дума, і правда, і мрія людська. Неповторна і щира, ласкава й музична, Українському серденьку завжди близька. Ніби мати, така дорога і єдина. Ніби Всесвіт — велика й велична для нас. Ми з тобою — народ і велика родина! І тебе берегти саме час, саме час! |
